У пустелях омани
Зустрічаються двоє –
То на щастя чи ні?
Час гортає сувої
Нами пройдених днів.
Незагоєні рани
Нам у душах гірчать,
У пустелях омани
Сотні серця розп`ять.
Повертається спомин
У домівку душі,
Проганяючи втому
В ритм холодних дощів.
Хай хоч небо жбурляє
Сонми в нас блискавиць,
Як обоє кохають –
То не впасти їм ниць!
У одвічнім двобої
Безнадії і мрій,
Де закохані двоє –
Зірка щастя вгорі
Осяває стежину,
По якій вони йдуть,
Аби злитись в єдине
І знайти власну суть.
Неземною красою
Світ нам стелить до ніг.
Йтиму разом з Тобою
По дорогах усіх!
