І знову про час…
Отак пройде життя, й не буде що згадати,
У пам’яті залишаться лиш сни,
І час пливе, його не навздогнати,
Прийде пора, й розвіються вони.
А що ж залишиться? І що візьмем з собою?
Так хочеться затримати на мить
Добу юнацтва, радість із журбою,
Та все минає, час не спить.
За літом наступає осінь, за осінню – зима,
Тоді весна гряде за звичним кругом,
Я хочу все спинити, та дарма,
На жаль, для мене час не буде другом.
Він підлий зрадник, він краде усе,
Не лишить навіть спогади, бажання,
Мені цікаво, як й куди несе
Моє палке і пристрасне кохання?
Не варто рахувати всі образи,
Навіщо й так скорочувати час?
Пора забути завчені й безглузді фрази,
І просто слухати як грає джаз.
Ми забуваємо про радості моменти,
Що можна просто жити і любити,
І зайвими тут будуть аргументи,
Але не нам чужих людей судити.
Не буде тут повчання і моралі,
Сам зрозумій, що головне в житті,
Не стій на місці, просувайся далі,
Не бійся негараздів на путі!
