За пером чорнильним...
знову манить до зірок...
пером чорнильним коло в розмах
в безобрій зрушу небокрай
і зазирну у Всесвіт ночі,
в зіркові очі
і за грань
струминних променів в структурі
пірамідального буття,
у несвіт,
фальш,
у небуття.
туди,
де час сягнуть не може -
війна відроджень там...війна.
там, у люстерках плазмовидних
взаємознищення світів
і перетворення гібридні,
зубовний скрегіт в німоті.
там всі подробиці містерій!
шляхи,
якими йде життя -
воно ad astra,
прагне Ери,
у трансі,
в радісних святах...
там все живе і все бездушне
у метушливості своїй
крихке, розламне і розрушне,
жертовне в лютості стихій...
все тимчасове прагне крапки
і пам`ятає про межу -
свічки запалює
і рампи
на славу правлять,
стережуть -
аби з Фортуною у танці
не розкрутитись в врізнобіч
як сонячні протуберанці
в біду, у розпач, в темну ніч.
бо згине все -
птахи, тварини,
рослинний світ і світ людський...
не дай нам, Бог! такої днини...
...і зачиняю світ вузький,
в який невмисно зазирнулось,
за коло креслене пером.
чорнильно крапкою замкнулось
і за невидимим замком
билину думаю нескладну,
пірнаю в мрії мов у сни... -
були ж билини у баладах?...
були і є...
куди ж без них.
