Її промінчик сонця цілував
з рубрики / циклу «СОНЕТИ»
Немов веселку на хмарині сірій,
Про неї, відлітаючи у вирій,
В калини вітах соловей співав.
Шукала її ніч поміж заграв,
Та й тихо тінню станула в зневірі,
Вона ж злетіла в вітряному вирі
І стрази рос осяяла між трав.
У неї я повірила не зразу,
Коли в безмежжя зоряного часу
На клич її ступила за межу.
Дивуюсь, несподіваній, до щему…
У стомленому серденьку своєму
Любов до тебе ніжну бережу.
