де сонце в плинності хмарин
як оранжовий мандарин
недбало ронить світло в світ,
аж не встига останній цвіт
світ ушляхетнити красою
і листя ще не золоте
спадає зрідка де-не-де...-
у відзеркаленнях хмарин
блукає безліччю стежин
та осінь легкою ходою
і росплететься їй коса,
торкне серпанком небеса
і мов чаклунка молода
струнка, усміхнені вуста -
вмить стане дамою сумною.
пожовкла хилиться трава,
ховає стежки і слова,
під небом сказані не раз
про нерозлучності між нас,
про вічне сяяння кохання.
але у вітах біль прощань,
побачень далі у дощах
і щем від спогадів в душі
промінчик сонця залишив...
колише вітер лист осанний.
по місту йти мов через міст
сюди із відти, де був зміст
всього що було по сей час
і раптом зникло вмить, ураз
і наче час той на заклання.
а листя все вже золоте
спадає, швидко обпаде,
у відзеркаленнях хмарин
блукає безліччю стежин
ця осінь нашого прощання...
