За обрієм сонце поволі тихенько спадає,
Воно ж бо спочити, втомилось, напевно, уже.
А в мене у серці твій образ раз-по-раз зринає,
Мене мимоволі до тебе, напевно, зове.
Я чую твій голос у трубці свого телефону,
І фото недавні гортаю одне за одним...
Давай ми з тобою почнемо сьогодні розмову
Про те, що недавно здавалось іще не таким.
Давай ми з тобою сьогодні удвох помандруєм
В далекі країни, за обрії мрій та бажань.
Не бійся... все добре... Самі ж бо життя ми будуєм.
Ти просто довірся, довірся мені без вагань.
Я мрію про зустріч, про трепетну нашу хвилину,
Коли наші очі навпроти один на один.
Тебе пам’ятаю і вірю в щасливу годину,
Коли все ж життя подарує мені образ твій.
