Хочу вишить долю...
Я хочу вишить долю твою, моя Вкраїно,
Шляхи курні і довгі, і радості стежки…
Твої рясні сади вишнево-солов`їні,
І сонце золоте, що бачу з-під руки…
Я хочу вишить всі поля твої безкраї,
І неба тиху синь, і ще – Чумацький Шлях,
Веселий спів пташок у черешневім гаю,
І тихий шум тополь високих у полях…
А скільки ж кольорів мені для цього треба,
Щоб долю так яскраво лишить на полотні?...
Складаю руки чемно, і зводжу зір до неба,
І пісня про калину вчувається мені.
Візьму я нитку білу, і вишию ті вишні,
Що в травні зацвітають у маминім саду…
Зелений колір – стежка, немов сорочки лиштва,
Що я по ній додому із радістю іду…
А далі – вся веселка, бо літо садом ходить,
І квітів ціле море, ото вже кольори!
І стиглий колір саду, що яблуками родить,
Усе-усе зелене: берези, явори…
Беру я жовті нитки… Як жовтого багато:
І сонце, й поле житнє, і я на фоні тім…
Візьму колосся в руки – і в серці моїм свято,
Усе життя і мудрість в зерняті золотім.
А там і осінь бродить, поважна, жовтокоса,
Лиш пасма темнуваті у кленів, аж руді…
І йде, переступає, в вінку із листя, боса,
А кроки – загадкові – по травах, по воді…
Міняю в голці нитку, і знову вишиваю:
Червону, жовту, білу і сиву, і руду… –
Багато кольорів моя Вкраїна має,
Тож чорний хрестик також у долю покладу…
Червоне й чорне завжди у долі України,
Журба і радість здавна – і сестри, й вороги…
Журлива тиха пісня, й весела, солов`їна,
Комп`ютери і тетріси – мотики і плуги…
Я хрестик обережно до хрестика складаю,
Вкладаю душу й серце у диво-вишиття.
На соняшнику стиглім Вкраїні я гадаю,
І бачу наше світле і радісне життя…
Волошки, маки, півники в сорочці на подолі,
Жоржини й мальви буйні – у сплетенім вінку.
Багато є відтінків і кольору у долі,
Радію і співаю я пісню їй дзвінку.
Я хрестики мережу, і радість в серці грає,
Яка ж ти кольорова, Вкраїно золота!
І кращої за тебе на світі цім немає,
Ти, Україно-мати, прекрасна і свята!
м. Ромни, 16.08.12
