Зашморг
кільцем вогненним,
підвішеним до гілочки осики,
гойдається життя із ранку в ніч.
із ранку в ніч воно нагадує про себе
дзигариком, припнутим до полиці...
щось сталося зі мною, а що? не розумію.
спочатку став я непотреба,
а потім випхали в непотріб -
дивилися на мене мов крізь шкло -
і, в решті, став ніхто я.
оце лишилася осика і дзигарик,
припнутий до полиці,
яка вмістилася поміж галок осики...
всі кажуть - божеволію.
та ні!
зима була і густо клала фарбу,
забілювала світ,
зеленим все закреслила весна, а літо...
літо сіяло блавати в жито,
а у пшеницю маки.
осінь все вітрами позривала,
затим дощі... дощі - потік мого буття
і сльозний вир кохання -
так довго лили все,
що ледь не змили душу -
так миють злото люди.
люди... щось сталося із ними...- а що?
я так гадаю, божеволіють вони.
петлю намилюють й мені на шію в"яжуть
комірчиком тонким та моцним як воляча жила...
навіщо ж так?! . я сам...
але про що це я? куди мене заносить?!.
...була зима... а вже ж... та раптом стала осінь
й просила все - щоб я проклав свій шлях
у зорях незліченних,
щоб вільний плин буття між оберегів щастя
був лункішим за шелести дощів у листі -
бо жити відчайдушно
таки марудно...
щось сталося зі мною, а що? не знаю.
стою розгублений і безпорадний
і йти не маю сил.
