Равликова мрія
піду на скелю.
там ласо хмар
кинуто знехотя вітром зітхання
і плай наче плаз,
що вічно повзе до вершини.
звідти, ломаючи всяку рослинність,
брили з гуркотом падають вниз.
піду на скелю,
над якою дугою горнеться райдуга
до роздолля між блискавок хмар.
там у кареті катається гром
і буревій оберемками цвіт
висипає на села, селища і міста,
на похмурих людей,
на дітей, що поглядом цілять у сонце.
піду на скелю -
там буревій
в обійми смішливої райдуги падає,
хапає коней за гриву,
що возять карету грозного грому,
котрий кидає блискавки у буревія -
але обійми його заміцні.
піду на скелю від скельної тіні,
аби звідти поглянути вниз.
тінь сягає від неба до моря,
від сяяння блискавох
вона золотаво-зелена.
зі співом пташок тінь весела і вільна,
в ній проходжаються газдами звіри,
сонце над ними короною з променів.
під скельною тінню травоядні щипають траву,
а хижаки полюють на травоядних;
в павутинних тенетах б`ється комаха;
бабки леліють крильцями в синьому небі
і тОму такі красиві над квітами;
співає вечірню цвіркун
і коник вистрибує вище за всіх,
питається:"котра година?" -
і карколомно скаче до хижі;
мурашки у клопотах, ніколи й глянути вгору,
стурбовані сонцем за скелею в пізню годину
та буревієм грози, що на скелі розгойдує райдугу...
піду на скелю,
подивитися - в чому там справа?..
якщо не розчавлять, звичайно.
що мені час -
в мене дім за спиною.
