Горгоняча лісова гроза
з рубрики / циклу «Перші болючі почуття»
Хотіла краще – вийшло як завжди.
Така вже доля – бити в пусті громи.
Така вже доля – в хвилях череди
Шукати й не знайти між віттям дому.
Оманливо так шелестить буркун,
О, як медово й солодко він пахне!
Горгона хмар шипить на звуки струн,
Сидить укупі з зміями і чахне.
І ця ріка, і ці тонкі гриби,
І ягоди у сутінках бездонних, -
Нічому вже зрівнятись до снаги
З отруйними зубами беладони.
І, може, нею труєний Тезей
Колись блукав між випарами хвої.
Так де ж, Горгоно, твій земний Персей?
Ще не стрічала лютої такої!
То з пащі змій ті блискавки – блись-блись?
Диви, аж закрутилась, як торпеда!
То, певне, лине в пащу страшну спис
З крилатим поцілунком Андромеди.
