Ренесанс романтизму
Стріла Амура влучила вдруге
У твоє серце, що вже у вінці.
Сім’ї вінок розірвався на дуги;
Тремтить вагання-сльоза на щоці.
І ти не знаєш про завтра – що буде?
Тебе затягує в сіті гріха
І тобі байдуже, що скажуть люди.
В полон взяли егоїзм і пиха.
Та з-під свідомості рветься на волю
Здоровий глузд у обручці святій,
В дитині рідній: – „Не зрадила б долі,
Впевнено й вірно щоб йшла по прямій.”
Як в Гамлеті мучить єдине питання, –
Що крає і серце, і душу, твій світ,
Який побудований щирим коханням,
А зараз зриваєш з вінця цього цвіт!?
Виною цьому мабуть прокляті будні:
Оті повсякденні дрібниці життя, –
Затьмарили промені твого сьогодні,
Згасивши ті перші твої почуття.
У душу свою зазирни через призму;
Найперш розібратись потрібно в собі.
Сім’ю вберегти? „Ренесанс романтизму”, –
Епоха, яку лиш почати.., тобі.
