Зрадлива доля

з рубрики / циклу «Про долю»

Похилилася додолу молода тополя,

За що їй безталання та зрадлива доля?

Так і моя голівонька низенько схилилась,

Дня нема такого, щоб я не журилась.

Покохала щиро, вірно полюбила,

У тому коханні була я щаслива,

Тільки не довго весна квітувала,

Сімейного щастя я не пізнала.

Серденько рветься від туги і жалю,

Долю свою кожен день проклинаю,

І вроду я маю і руки робочі,

Щире серденько і лагідні очі.

Де дівся твій розум? - скажи коханий,

Ти був для мене такий жаданий,

За що зрадив нашу любов,

Що ти в горілці, милий, знайшов?

Життя минає в одній тривозі,

Знову ти п’яний ідеш по дорозі,

Тверезого батька діти чекають,

З сумом на тебе вони поглядають.

Навіщо своє життя так губити?

Невже немає чому радіти?

Радій же сонцю, погожій днині,

Радій усій своїй родині.