Злива благодаті
з рубрики / циклу «Християнська таматика»
Іде гроза; бухикає гром́ами;
Шнурує небо ср́іблом блискав́иць;
Шматує с́итець в́ербових спідниць
І прагне землю вимити дощами.
Якб́и я міг вологими очима
Благати у дощ́у: "Мене очисть!"
Щоб став, як при народженні колись,
Він вирвав би пороки незлічимі.
Аж ні! Не цими водами омиті
Бувають душі. Інше джерел́о,
Що із хреста Голгофського текло,
Уносить гріх і помисли неситі.
Нев́идимі потоки благодатні.
Та, як дитя, довірившись Отцю,
Волію душу вичистити всю
Дощем, що онов́ити її здатний.
Донецьк, 8 липня 2009 року