Портрет з присмаком аронії
Тчуться скарби Саксонії
В витворах Вальтера Скотта.
Приторний смак аронії,
В струнах – фальшива нота...
Клавіші доки слухала,
Сад переріс в букети.
Вічність Землею рухала.
Осінь писала портрети.
Десь на стіні штукатуреній
В рамі, золоченій давністю,
Досі портрет нахмурений
Нас заворожує плавністю.
Я не впізнаю за схожістю,
Тільки манера холоду
Віє якоюсь ворожістю,
Дивом мистецького голоду.
Зверхність – то вид іронії,
Пишність – то річ колишня.
Ну її, ту аронію!
В мене була десь вишня...
