Запоріжжя
В місті, що розкинулося над нашою рікою,
В місті, що охопило острів нашої пам’яті,
В місті, де всихає дерево нашої волі,
Згадував про тебе, моя мово,
Якою я дихаю і якою я живу.
Якщо тебе не стане, то не стане й мене,
Бо не буде чим дихати та жити.
Буду ходити рухомим мертвяком
І лякати горобців та дітей.
А навколо голосні матюки.
Тепер брати «разгаварівают на ньом».
В цьому місці, де острів нашої пам’яті
«Разгаварівают на ньом».
І так страшно мовчать могили
В навколишніх селах.
Краще б вони кричали,
Ті, що в могилах, в навколишніх селах,
Ті, що звільнили місце під сонцем
Для тих, хто «разгаварівают на ньом».
Краще б вони кричали…
Яка ж то мука – вмерти з голоду,
І знати, що онуки та правнуки
«Разгаварівают на ньом».
