11.09.2012 00:41
-
702
    
  5 | 6  
 © Рівнянин

Запоріжжя

В місті, що розкинулося над нашою рікою,

В місті, що охопило острів нашої пам’яті,

В місті, де всихає дерево нашої волі,

Згадував про тебе, моя мово,

Якою я дихаю і якою я живу.

Якщо тебе не стане, то не стане й мене,

Бо не буде чим дихати та жити.

Буду ходити рухомим мертвяком

І лякати горобців та дітей.

А навколо голосні матюки.

Тепер брати «разгаварівают на ньом».

В цьому місці, де острів нашої пам’яті

«Разгаварівают на ньом».

І так страшно мовчать могили

В навколишніх селах.

Краще б вони кричали,

Ті, що в могилах, в навколишніх селах,

Ті, що звільнили місце під сонцем

Для тих, хто «разгаварівают на ньом».

Краще б вони кричали…

Яка ж то мука – вмерти з голоду,

І знати, що онуки та правнуки

«Разгаварівают на ньом».

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.09.2012 21:57  Володимир Пірнач 

Актуально

 11.09.2012 16:21  Лідія Яр => © 

болюче...

 11.09.2012 14:42  Деркач Олександр => © 

Так, чіпляє...

 11.09.2012 11:19  Тетяна Чорновіл => © 

Душевна болюча поезія про мову. Вірш зачепив!

І так страшно мовчать могили
В навколишніх селах.
Краще б вони кричали,  Особливо!

 11.09.2012 00:09  Каранда Галина 

сильно. дуже сильно!
якщо чесно, побачивши Вас в бесідці, під російським прапором, дуже захотілось запитати, що про цей закон думають люди з Росії. та Ви так швидко вийшли... то Ви вже на Україні?