Море нас спасе
Широке, безкрає, величне,
Заплющивши очі, солоне повітря вдихай,
І крізь повіки закриті, принишклі,
Відблиск сонця у морі хапай.
Майни ген високо над хвилями,
Думки – ті, що точать тебе як хробак,
Воно бірюзове поглине вмить,
Бо здатне втопити людини весь шлак.
Тих вад людських безмежну кількість,
Тих ненавмисне скоєних із жадібності лих,
Даремно, ти, шукав у маргінала щирість,
Ой, ні! Не зміг забутись й знов побачив їх.
І не проста, без змоги вирішення, та нужда,
Приховане бажання чимось поживитись,
А напрацьована успішність – лиш твоя вина,
Якою неодмінно, ти, повинен поділитись.
Чекають, заглядають в рот куди не кинь,
Про безкорисність прочитають цілу месу,
Не бідність, як відомо, саме – лінь,
Причина є технічного прогресу.
Не має в них амбіцій! Ха! Може й ні!
– Задовольняюсь тим що маю: – їхне гасло,
Живуть без спроби вилізти, пробачте, у лайні,
Але життя скоріш у тебе згасло.
Не забувають в дім запрошувать гостей,
Прогулювати копійки, без заощадження, халатно,
А чи задумались, що треба для своїх дітей?
Чи ваших їм потреб достатньо?
І тут не бідність ключовий момент,
Не всі бідняги продають себе за сало,
Багатий, товстий дядько, що одного разу взяв у руки пістолет,
Нічим не кращий у душі за маргінала.
Забудь про них, не варті вони часу й суду,
Спасуть когось у храмі мироточенні ікони,
Ти підведись над хитрощами люду,
Всю біль розсіють моря крихітні іони,
Встань, подивись у синю далечінь,
Відчуй потужність і могутність водної стихії,
Хай забирають бризки ніжних хвиль,
Чиюсь зухвалу, не твою, безчесну мрію.
