Вересневий етюд
з рубрики / циклу «В шелесті опалого листя. Осінь»
Невблаганність, краса, ніжний трепет, свобода,
Оперізує віти осіннє вже сонце;
і яскраве намисто червоного глоду
В нерішучому листі, як вогники-гронця.
Чи отримана в спадок ця врода від літа:
Може день, або два, як прийде - зрозуміло.
Бо з’являється патина віт-малахітів;
а в захопленні квітів тепло не дотліло.
Щось нестримне прилине, невидимо-дивне:
Може холод приходить із згадок про ночі.
То зненацька нагадує зливою-ливнем,
Коли падає листя, як думи пророчі.
Як летять павутинки крізь бабине літо,
Як ілюзія тоне … це вересень-осінь.
І яскравим привіллям у айстрах розквітла,
Наче вічна, безмежна, надовго, назовсім.
13.09.2012
