Душі папір зім`ятий не болить,

Лиш ком у горлі й серцю важко дихать,

Й сіріє голуба блакить,

І на вустах тривожно тихо...

А за вікном - розгублена в складах

Віршів і нот тужлива осінь

Лишає у садах свій аромат

Ліричного до щему стоголосся.

Дощі. Розірвана струна бринить

Під струменем води розстроєним

Акордом. Ще мить, остання, і тому - нестерпна. Мить,

В якій теперішнє обернеться безповоротнім...

За рогом вулиці майбутнє причаїлось, -

Мабуть, чека трамвай... Шкода, нам не в один.

І хоч ще не минуле, та вже відболіло

Душі папір зім`ятий, де слова твої...