Доля вдовина
з рубрики / циклу «Про долю»
Голосистий соловейку, сіренька ти пташко,
Як же мені, на серці, гірко й важко,
Ти щебечеш свою пісню, душу розриваєш,
Як же тяжко мені жити ти того не знаєш.
Залишилась я вдовою одна з діточками,
Кожен вечір мию личко гіркими сльозами,
Невже я не заслужила щасливої долі?
Вийду стану на порозі подивлюсь на зорі.
Так щиро і ніжно ми з милим кохались,
Прийшла весна ми з коханим в церкві обвінчались,
Долі кращої собі я вже не бажала,
Незабаром доля діток нам подарувала.
Тільки та стежина долі круто повернула,
Я про щастя з чоловіком відразу забула,
Що зробилось з моїм милим я того не знала,
Думала його інша в мене відібрала.
Але зраду незабаром я ту зрозуміла,
То горілка оковита його загубила,
У чорну безодню його затягала,
Батька в моїх діток навік відбирала.
Перед ким мої діти так завинили,
Вони свого татка щиро любили,
На кого він, Боже, нас поміняв,
За що мою долю так обікрав.
Чоловіки, мої, хороші, навік запам’ятайте,
Оковиту ту горілку в душу не пускайте,
Кохайтеся з жіночками діточок любіть,
Бережіть своїх рідних себе не губіть.
