Лідія Яр Змія
Слова терпкі й немов полин гірчать.
Замовкнути б і трішки помовчати
Та так багато хочу я сказать,
Хоч пам`ятаю - треба все прощати...
Я не мовчу. Так хочеться тобі
Ввесь біль й образу виплюнуть у душу.
Он скільки днів була я у журбі
На волю злість я випустити мушу.
І поповзе вона, немов змія
Буде шипіть, образами плювати...
І стало страшно - та невже ж це я?...
Як же в собі, змію цю, подолати?...
01.10.2012 22:44 © ... => Деркач Олександр |
якось не подумала про це, ну що ж, виходить до "жіночого"свята якраз підгадала... |
30.09.2012 11:15 Деркач Олександр => © |
 Напередодні Воздвиження - актуальний вірш, ще один жіночий день)))) жартую...Вірш дуже гарний!!! |
27.09.2012 16:33 © ... => Тетяна Чорновіл |
та да, реалістично. Отак подивишся іноді на когось, ....і жах...це ж і я така... |
27.09.2012 16:24 Тетяна Чорновіл => © |
 Реалістично! Щось схоже в мене в вірші "Монолог ображеної людини". Там також змія... :)))) Відчуття! |
27.09.2012 15:33 © ... => Каранда Галина |
Дякую, що нагадали притчу. Колись читала, а забула про неї уже... |
27.09.2012 00:24 Каранда Галина => © |
 Притча про Жінку Змію.В один прекрасний час жила чарівна дівчина. Ніхто не знаходив в ній ніяких вад, вона була сама Краса, Витонченість і Досконалість. Закохався в неї один юнак і вирішив з нею одружитися. Прийшов до неї свататися. Красуня дала свою згоду, але поставила одну умову: "Я стану твоєю дружиною, буду тебе кохати, поважати і слухатися, стану вірно служити тобі, і ніколи ти не будеш знати зі мною горя, а життя твоє буде наповнена радістю і щастям. Але обіцяй мені лише одне: раз на місяць ти будеш відпускати мене від себе на одну ніч і ніколи не запитуватимеш, куди я йду і що роблю ". Юнак подумав, що ця умова, не важка і нічого не важить, коли поруч Кохана, і, звичайно ж, погодився. Вони одружилися і стали жити в Любові і Радості. Жінка стала вірною супутницею життя для свого Чоловіка. Вона оточила його увагою і ласкою, обдарувала теплом свого серця і ніжним коханням. Вона вірно і чесно служила йому, будинок їх був чашею, повною щастя, радості і блаженства. Ніщо не затьмарювало життя чоловікові і не знав він турботи і печалі. Але, як і домовилися, кожен місяць на одну ніч Жінка йшла з дому нічого не кажучи своєму супутнику життя, і він не питав, де проводить цей час дружина. Так жили вони довгий час, але нечітке занепокоєння почало помалу опановувати Чоловіком. І кожного разу, коли дружина його покидала, це занепокоєння все більше зростало і міцніло: "Де вона проводить час без мене? Що робить? Чому я не можу питати її про це?" І нарешті він вирішив простежити за своєю Жінкою. Одного разу вночі, коли Жінка мовчки пішла з дому, її Чоловік непомітно вирушив за нею слідом. Він побачив, як вона пройшла через поле, перебралася через річку і заглибилася далеко в ліс. У лісі вона зникла за старим пнем. І тут, наблизившись до пня, Чоловік раптом побачив, як його Жінка скинула з себе одяг, обернулася змією і, згорнувшись кільцем, стала шипіти і кусати свій хвіст. Злякавшись, він скрикнув і виявив свою присутність. Жінка, побачивши тут свого Чоловіка, наблизилася до нього і вимовила: "Що ж ти наробив? Всього на одну ніч ти не зміг відпустити мене не турбуючись про себе. Хіба не вірно я служила тобі, хіба не любив я тебе? Ти не знав турботи і печалі зі мною, а натомість я просила для себе всього лише одну ніч на місяць. А тепер, коли ти дізнався мою таємницю, мені немає потреби більше йти з дому і ховатися в лісі." |