Аборт
Росточком пролісків, я зародивсь в тобі,
Веснянкою маленькою світання.
Життя брильянтик бережу в собі.
Як відголосок щирого кохання.
Так хочеться з’явитися на світ,
І сонечка зігрівшись промінцями,
Лиш Очками, сказати: - «Мам, привіт!»
І помахати довгих вій крильцЯми.
Відчути дотик найніжніших рук,
Повів вдихнути однокровний, неньки.
Вловити серця твОго тихий стук
І шовком завитків наповнить жменьки.
Красу твою всотати з молочком.
Не розплескавши дар отой, ні грама,
Тихесенько сопіти під бочком…
І зойк: - «Ой, що ти робиш?!?!?! Мама! Мама!!!
За що зі мною так?! Чому?! Чому?!
Я прагну лиш тепла твого й любові!..»
Не роджене життя пішло в пітьму,
Втопила мрії ненечка у крові.
