Зітхає осінь перелітним стоном.
Загубленого літечка їй жаль.
Імли вдягнувши траурну вуаль,
Слізьми мокви збиткує над затоном.
Принишклий клен, без пафосних плахіть,
Що вітер обернув на бронзу й сміття,
В мольбі простяг до берізоньки віття,
Рятуючись від сльотяних жахіть.
Мов човники, під тихий бережок
Прибилися верби тонкі листочки.
Маслини розбурштинили сорочки
Зимі торішній платячи боржок.
Озимина, малям пробилась в світ.
Наївно озирається довкола…
Між хмар ще промениться пісня квола –
Загубленого літечка відсвіт.
