Ю. Робер «Зруйнування церкви»
Цикл «Французький живопис»
Ламали церкву. Вже погнули грати.
Величні стіни падали у пил.
Натура людства – вічно розбивати
Не їхнє, не своє, а вищих сил.
Надворі небо було майже чисте.
Склепіння розібрали на шматки.
Вона ж була красива й промениста,
Навіщо їй такі сліди ганьби?
Віконця, арки – нелюдське творіння.
Не знають, що вчинили, хоч й наказ.
Оце красиве, знищене склепіння
Буде ще довго не ловити час.
Колись її почнуть ще будувати,
Святі уламки ці залишать пил.
Але ж... Зламали церкву. Навіть грати.
За що? Це не своє, а вищих сил...
