Карпати

з рубрики / циклу «Мої гуморески»

Заманулося Данилу у гори в Карпати,

На колінах почав жінку він свою благати.

Відпочину, а ще може вилізу на гору,

Може мати народила мене в добру пору.

Довго думала журилась, їдь хай тобі трясця,

Може вилізеш на гору, а може не вдасться.

А як вилізеш на гору, щоб не повернувся,

Щоб дорогу ти додому навіки забувся.

Їде, їде у Карпати Данило кирпатий,

А від того, що він їде, як дитина радий.

Не сам їде, з кумом їде, буде з ким гульнути,

Дай же Боже з головою додому вернути.

Під’їхали під Говерлу, подивились вгору,

Ой напевно ми родились все ж в лиху пору.

Та не довго міркували добряче хильнули,

Про той ляк вони відразу з кумом вже забули.

Довго дерлись по камінню нехай йому трясця,

Все здолали не зламав їх дощ і ненастя.

Сіли гарно відпочили, бо ще є плішина,

Кум сміється і радіє, мов мала дитина.

Де набрались того ляку, давай банкувати,

На, а потім вже дорогу до низу шукати.

Нема сонце та ще й чомусь скачуть в очах зорі,

Мабуть, куме, вже не злізти, горе нам тут горе.

Нема їсти це пусте все, можна перебитись,

А чим буде нам на ранок добре похмелитись.

Довго рачки добирались, як уже прийшлося,

А внизу за мить і випити, і вкусить знайшлося.

Посідали під горою тоді схаменулись,

Не поліземо більше в гору, що ми там забулись.