...своє життя прождав я на вокзалі
у черзі до відчинених дверей,
у штовханині наче на базарі,
у щільному оточені людей.
раз по раз вартовий дзвонив у дзвона,
нагадував, що ми є у бутті.
і як усі я крокував в колоні,
і ліктями штовхався в марноті.
і, попри те, пронизаний був світлом
і Всесвітом - я простір був і час,
романтик, мандрівник і хитрий кміта,
мисливець і хижак, і свинопас -
було всього, усього вистачає.
державу звів...людини в ній немає.
держава є, людини в ній немає?
абсурд! дурна провінція! скандал!..
і попіл сірий в пригоршні тримаю -
ото й усе, що день вчорашній дав...
скажи, людино, в що сьогодні віриш?
у себе? у духовність? в розум свій?
чи, може, в хамство? у жорстокість звіра?
у гроші? в долю? в правовий сувій?
чи, взагалі, у світовий порядок?
у магнетизм?!. і обертання тіл?..
чи віриш ти у гідність і порядність
не у словах, в щоденному житті?
...і множаться настирні запитання,
і дзвон на сполох б`є, і я край хлані...
