04.11.2012 01:49
-
223
    
  4 | 4  
 © Лідія Яр

Чомусь

Чомусь

Блукаю я  життям своїм, неначе,

В степах безмежних самотою вітер...

Буває, сонця й влітку я не бачу,

Хоча  воно пече і явно світить....

Й топчу комусь, бува,  "конкретно" ноги,

Але ж...одна... чомусь не бачу інших...

І знов настирну тугу виливаю

В слова бентежні коротеньких віршів...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.11.2012 15:08  © ... => Андрій Гагін 

Дякую, Анрію.

 04.11.2012 15:03  Андрій Гагін => © 

Дуже гарні слова, цих коротеньких віршів! )

 04.11.2012 14:57  © ... => Тетяна Чорновіл 

Буває....
Дякую

 04.11.2012 13:14  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно і сумно. Бувають моменти в житті...

 04.11.2012 11:43  © ... => Каранда Галина 

Галю, Ви знаєте, я якось не можу і не хочу щоб сприймали всі оці мої розмірковування надто близько, то усе суто мої спостереження, щось із того, що я відчуваю часом. У кожного своє світосприйняття.
Мабуть було б дуже нудно, якби ми всі були однаковісінькі.
Для мене страшна ота душевна самотність, а самоту я просто обожнюю. Я нею насолоджуюся... Мабуть справді це егоїзм, але на самоті можна побути самій собою, а не такою, як маю бути завжди.
А може, то мить без христа отого, що цупимо на собі....
Дякую щиро.

 04.11.2012 09:13  Каранда Галина => © 

гарно написано. прикол в тому, що, прочитавши вашу передмову, я зрозуміла, що я то зараз самотності не відчуваю... парадокс!)