Албуфера
Нехай мене не судять земляки,
Не кажуть "не правий", й подібне інше,
Що край казковий славлю навіки,
Бо вартий він того, ніж інший більше.
Я народився в Україні, так!
І там свої найперші кроки
Пустив, і перше слово на устах
Було вкраїнською. Через десятки років
Знов заново учився говорить
В чужім тоді краю,вдалі від дому,
Старався через силу зрозуміть
Нову країну, її люд, розмову.
Вона ж мене прийняла без вагань
Таким як є, вірніше-був тоді я,
Дала роботу, віру сподівань,
Що я здійсню свої таємні мрії.
Вона - це місто на краю землі,
На берегах одного з океанів.
Тут Албуферою зовуть її самі
Нащадки мореплавців і корсарів.
Рибальським селищем була колись вона,
Та розрослася у містечко гарне -
Із цілої Європи дітвора
Спішить у Албуферу, у Алгарве
Щоби спізнать Атлантики вітрів,
Сховати сонце на руках і спинах.
На пляжах не змовкає їхній сміх
І робить Албуферу вщент щасливу.
Так, так - щасливу, бо тут раді все
Усім приїжджим - німцям і датчанам,
Голандцям, скандінавам, й перш за все
Поштивим альбіносам - англічанам!
Тут навіть вулицю назвали так.
Хоч назви і нема на карті міста,
Ніхто інакше не назве ніяк -
Як Монтешоро, вулиця англійська!
Туристи полюбляють віддихать
В "старому" місті, у народі - "ямі".
Кафе і ресторани там не сплять,
Гримлять салютами тут пристані ночами.
Готельні комплекси, як вулики, гудять,
Басейни повні галасу і виску.
І як інакше місто це назвать -
Як не столиця португальського туризму!
Албуфера, Алгарве, Португалія, 26.12.2009 р.