Орлеанська діва
Вона іде сходинками вгору.
Повільно йде уверх до ешафоту,
Віддавши всю себе лише Добру
Й не дивиться на тих, хто цього проти.
Вона іде. Тривожне відчуття
Уже відбилось на обличчі Жанни,
Та вона йде! У вічність, в майбуття,
Іде на смерть, на муки невблаганні!
Стоять кати з запалами в руках,
Стоїть Кошон, що зрадив її волю,
І на людських обличчях дикий страх
Й гримаси неминучості і болю.
В Руані незбагненна тишина -
Лиш чути хруст запаленого гілля
І раптом крик «Ісусе!» в небеса
Застряг над переповненим подвірям!
Албуфера,Алгарве,Португалія, 28.01.2010р.