Душа жебрачка
Душа жебрачка
Ні Раю світ, ні темрява Безодні,
Парнас чи неповаги ешафот,
Не переймають Душеньку сьогодні,
Умиту від лестИвих позолот.
Її, наївно під покровом рані,
На співчуття надіючись чогось,
Я виставив жебрачить на майдані
У дощовій імляві безголось.
Оголена, без пафосу і чванства
Дрижить вона на вітрі споглядань,
Охочого до бичування панства -
Без принципів, моралі та вагань.
Смішків на палю, що завжди готове,
Ховаючи безумство в табуні,
Погордувавши повчаннЯ Христове,
Надіти душу…Критики в руні!
Та раптом з маси кепкунів світання,
Пройнявся хтось безщасним жебраком,
Зробив Душі сердечне подаяння,
У кружку відригнувши злість плювком.
Подумалось: «Простакуватий дурень,
Чекав на що?! Хіба це перший раз?!»
В багатті завидющих винокурень,
У людство віра вчаділа ще раз.
