Стань мені дощем, небом, сонцем і вітром,
Дай в тобі розчинитись останнім уламком любові.
Дозволь мені у безодні твоїй зникнуть,
Аби стать на заваді між серцем твоїм і болем.
Я шукала тебе у легендах і міфах,
Малювала по нотах сонетів Шекспіра,
Розгубивши себе у сарматах і скіфах,
Зрозуміла: Любов – то підступна Даліла.
Не підвладна історії і законам,
Я мандрую у вічності вуст твоїх, рук, –
Я пісчинка в безмежній пустелі любові,
Що зсушила серця гіркотою розлук…
Що живила нам душі дощами цілунків,
Виривала з смертельного забуття…
Цілюща, підступно-солодка отрута,
Дай же допить з твоїх вуст до кінця.
