...з шепоту пошорклих вуст...
крізь градне падіння
камінчиків,
брил
з останніх що є в мені
залишків сил
тягну своє тіло
до світу,
до світла, що там,
на горі.
до сяйва кохання,
до здійснення мрій -
по скелі
повзу
з самоти!
аби не зсунутися,
не сповзти...
зриваються нігті,
кривавляться пальці,
судомою стиснене,
скуте все тіло -
а там, на вершині,
в багряному танці
омахи безлічі
протуберанців
сонця майбутнього,
у душі що так довго тліло
і надокучило, і... -
наболіло!
...ривок -
зусилля -
ще трохи - іще... -
по скелі повзу
з самоти,
тягну своє тіло з минулого
крізь вітер,
що трощить усе
на своєму шляху!..
...треба,
треба повзти,
аби не зсунутися,
не сповзти...
у скелю вростаю,
пліснявію,
тану,
життя не пульсує
по жилам
тіла...
я - відлипаю!
і далі -
без дум,
без чуттів,
навмання -
туди,
туди! де променем промовляє
- ...тягну...
...своє...
...тіло..
...з минулого... -
навколо мене
будні майнулого
і сьогодення мара маячні!
а я заглядаю облитими червоним очима у майбуття,
що в танці радіє у сонячному огні.
