Фантасмагорія
...у зимній вечір...
...оклією озія
між зір мара
розколола місяць
помахом пера -
і назавжди звиснув
окрик у світи
відчаєм,
безвиході,
сумом самоти...
вистрибнули раптом
з лЮстра від свічі
блазні лисі й дикі,
дивні кудлачі
з брязкотінням
брязколами
в ковпаку
і лелітки розсипали
на скаку -
бо двоногі,
бо пруткії іржунці
були коники в них,
срібні повідці.
копитцями
по бруківці
стук і цок,
фраків фалди
не лишали
слідочок.
а на вудлищі
висіла голова -
замість чуба не солома,
а трава -
дратували
коней чубом
лохмачі.
і,
зчинивши серед люду
метушню,
китьком кидалися
в оники вогню,
у гармидері
під оплески та спів
витягали виті стрічки
з рукавів,
підстеляли перехожим
язики,
на які кидали гойно
мідяки -
той оманливо-манливий
мідний гріш
шепотів шепінням
- ...ш-ш-швидше...їж... -
з пугачів
злітали стрілом
конфеті -
цяцькувАні
стали миттю
всі путі,
по яким стрибали високо
м`ячі -
буцом коцали їх в натовп
лисачі.
і,
як вцілять,
то од сміху сміхуни
аж плескали
вуханцями
об хідник.
в оці з реготу
сльозився
карий цвіт
і висморкнувався з носу
новий хіт.
у веселощах
злітав із вуст
акант,
з піни тисячі
розкручених гирлянд.
ті гірлянди
впали в шумний маскарад,
розузорюючи
стовпище
мов сад.
як на гайді грали,
били в барабан,
сполошились
круки,
сови
і гавран...
тут сякнувся
вітер
в сторону
свічі -
аж люстерко впало,
лисі й кудлачі
поховалися у тіні
від печі,
маскарадний галас,
натовп щез і змовк...
залишився лишень
тінню Довгомуд,
через степ
від лісу
в хату
кинув нуд.
