Випадкові віршики
(продовження)
1.
нам у половинності
весело-весЕло,
коли свою гідність
запахали в землю -
пів країни вбито,
половина квола,
а ми кажем - квіти,
вдягнем, якщо голо...
і, на подив світу,
пхнемося холопно
в темну, хамовиту,
лиху азіопу......
2.
...чи від жиру бісяться
обранці глагольні?
чи то пруть амбіції
з посланців народних?..
сваркИ до істерики
і то принципово...-
їм бо до холери
люд, їх побут, мова.
розгулялась братія,
здурила б і Бога!..
байдуже, в апатії
люди до усього.
...і з-під лоба дивиться
розгублений зуха,
чуха, тре потилицю,
матюки ті слуха
та й, не оглядаючись,
пішов задля руху -
де юрба мов зграй ключи
квилить в завірюху,
де путі всі замкнуті
в кільце у безвихідь...
і свобода в закуті
спотворена диха.
3.
...чи то все маячня?
чи онада прикра?..
як тоді, на схід дня
шуміла осика.
обіперся "б штубак,
невеселий, п`яний,
в серці туга й журба,
у зажурі в`яне...-
пощо так покохав
оте личко біле?..
поміж люди блукав,
навік онімілий.
поміж люди блукав,
минав приворота,
зазирав у рукав,
дослухався чорта.
зазирав у рукав,
куди дідько скочив...
вгледіти не гадав
там всміхнені очі
- ...то є все маячня!.. -
сказав, з лоба глянув
та й пішов навмання
у зажурі, п`яний...
4.
від горя на горій -
от і все життя.
креслить кола ворон
в небуття.
попід старим дахом
ахнув палі злам.
топори до плахи,
а біда до зла.
руку до розлуки
як у пастку клав
і буття від муки
яко стерво кляв.
по дорозі дрізки,
тріскоти вогнів.
зірки - сліпі слізки.
чи кого хто стрів?
перекинув килим
неба синь на вір,
оковиту хилить,
косить карий зір... -
чи то обрій хИбкий,
чи то в хаті піл?.. -
а по струнам скрипки
зливом шал і біль...
5.
а я все більше думаю про себе.
як подорожній, що стомився йти
й під деревом приліг у ніч глибоку
і позіхнув, зробив глибокий вдих -
поринув в сон, приспав душі неспокій,
під голову поклав собі кулак...
отак і я . та розуму не йметься.
в нерівному перебуваю герці
з самим собою. в підсумку - галак
нестерпний суєти. зневіра, скука.
на обрії ж - примара самоти
немов у зашморг скручена гадюка,
язИки два - з отрутою хлисти...
і доля все настирно в двері грюка.
6.
одинокості
правлять веслами в морі марнотності,
дме у парус непогамованої гордині
самотиння...
отже
загубитись у бЕзчасі можна.
прошу -
це і є та платня без кошту
пані
долі старої у безталанні...
а обрій омріяним ирієм надить -
адде,
сонце, що сходить з рожевої піни хмар і туману,
осанне...
7 (барокове).
"живе світ у руїні. гинучи, вікує.
хвилює, хоч застиглий: згуба скрізь чатує"
("образ", І. Орновський)
в хижі як в яскині. розпалюю ватру.
дощево щось нині і мерзлякувато.
ну і час наш зараз, трясця його мати! -
дивлюся з Парнасу на злиденну хату...
думки різні лізуть про насущне й вічне.
Фортуна комизна, стрімка та не стрічна -
то Мульцібер кличе, то нашле Фетіду...
до цього я звичний, куди теє діти.
та коли я стану недоречним в днині,
стукатиму в браму у лиху годину -
чи відчинять?.. хтозна. чого варті гики.
але ж жити тоскно, як мовчать музИки,
тільки жити темно, коли музи в грЯзі.
світ будЕ нікчемним, заким люди блазні.
...а таки ми дикі, дикіші за звіра.
які там музИки, музи та ще й ліри!
коли злидарюєм, коли злидень злидня
як не вб"є - грабує, потім пре в "еліти"...
але ватра гасне. кінчай травестію.
зірки вигнав пасти золотий КінтІя.
думки мої сонні НІкта колисає
і під спів ТітОна засина осада...
8.
ілюмінації,
ілюзії,
салют
і полиски на склі,
і сухозлітки,
і оплески,
із вистрибами виск
і радість до нестями!
тверезі тут
і п`яні -
рівні всі!
коли гармати свят
зірки букетами розвішують у небі
із вибухами,
гуркотом,
з шипінням... -
в цю мить забуто все!
і всіх прощають всі -
чи ворог ти,
чи друг -
тут свято забуття!
дива і мрія,
щастя,
бажання -
до знемоги! -
оргії кохань...
авжеж!
така краса
окреслює
нікчемність
фатального буття -
взамін дарує мить
до вічного
причасття.
9.
маю файну парасолю,
рампасові тухлі.
рибу лОвлю на сандолю -
ловиться ряпуха.
не питай, моя кохана,
чом такий невдаха -
маю харч в танжір охабний
і папугу птаха...
10.
піду кУплю сОбі мешти
до крамаря у крамницю.
прогуляю гривню решту,
а чи витрачу на дурниці...
або кУплю сОбі бриля,
файнішого серед краму.
прогуляю решту гривню,
проп"ю, усе, геть до краю...
прогуляю та й не гляну
ні в слід, ні за спину.
поціную вінок з лявру
опиуса до загину...
1997р., листопад 2012 р.
