Віра
Крізь очей твоїх зіниці,
Через імпульси незримі
Потрапляє у криниці
Мого мозку насінина,
Проростає в серце, в душу,
У життя, брунькує, квітне,
Надихає мене й душить,
Спалахне, а потім блідне.
Жадібно ловлю твій подих,
В такт щоб дихати з тобою,
Почуття це з глузду зводить,
А наречене любов’ю.
Складова усіх клітинок –
Це – жага, нестача, голод,
Серце грає сон невпинний
Лиш для тебе, моя доле.
Ненароком в бік мій глянеш,
Мов народжена крилата,
Я пишаюся і тану,
Кожен погляд твій – це свято.
Коли ти женеш і лаєш
Я гублюсь, не розумію,
Ніби ти цим вибиваєш
Грунт з під ніг моїх, - надію.
Боже, як тебе кохаю,
Ніжний, світлий, теплий, чистий,
Моє сонечко, мій раю,
Мій солодкий, мій барвистий...
Твої руки, твої кроки....
Я сліди твої цілую,
Мій вельможний, мій високий,
Може ти мене врятуєш.
Якби пальців твоїх море
Ніжно вік моїх торкнулось,
Я б відкрила справжні зорі,
В них би туга потонула.
Я не хочу щось над силу,
Лиш очей блажений світоч,
Ти не можеш буть немилим,
Хоч у мріях не зігріти.
Знаю, це – хвороба, проза
Чи нап’юсь з твоїх потоків ?...
Я чекаю у тривозі,
Коли згасне біль високий.
Я ловлю твій погляд
Жаром непохитним
І вбачаю лезо
Ніжним і тендітним
Я не розумію,
Вірити не хочу
В те, що не для мене
Квітнуть твої очі.