Перша ніч
Ти так дивитись любиш у садок
Як осiнь заплiтає свiй вiнок,
У спорi з листям грає сяйвом фарб,
Вплiтає в гілля золотавий скарб.
В повiтрi пахло маревом жоржин,
Дивуючись, спинився часу плин,
В одне сплiтались тiл легкi вогнi,
Вiдображались тiнню на стiнi.
Ти мрiяла, що вас у рай несе,
Ти так хотiла, отже, мала все.
Погасло свiтло - наче згас весь свiт.
То був лише даремних мрiй полiт.
Ти думала, що це-дорога в рай,
Лiтала за далекий небокрай,
Бо час спливав сльозою по щоцi,
Ти обрала синицю у руцi.
I ти вдавала, що це - справдi Вiн -
Та мрiя, що iз глибини глибин,
Єдиний, Перший, вартий тисяч прав,
Хто ж у тобi мрiй пагони зламав?
Ти вiддала йому своє життя,
Ти знала, що не буде вороття,
Не змиють сум нi сльози, нi вода.
Спитай себе: що вiн тобi вiддав?
Де вiн знайшов такi п`янкi слова?
Здавалося - природа ожива
Ти вiддала усе - що й не могла,
Неначе й вiн тобi дав свiт тепла.
Як нiжно вiн в лiлеях рук топив,
Вiн їв тебе i пив, але ж не жив.
Шукала з шалом у очах тепло,
Але давно їх снiгом замело.
...Не золото у листi, швидше - мiдь.
Що грала добре аж до сліз болить,
Так гірко пізнавати дивну річ -
Ніколи вже не прийде перша ніч...
