31.01.2010 07:19
-
707
    
  1 | 3  
 © Костянтин Хмара

Загублений

Він ніколи не думав, що знає слова 

Такі ніжні і теплі, солодкі, п`янкі, 

Він ніколи не знав, як душа ожива, 

Розпускаючи в небі свої пелюстки. 

Він пускає джерела у серце своє, 

Щоб пізнати всю сутність вологих небес. 

Його серце тьмяніє і холодом б`є, 

Та він знає, в її руках він би воскрес. 

Він ніколи не відав вологих очей 

І ніколи не нудився з шалу весни. 

А тепер він пізнав суть звичайних речей, 

Це вона розгойдала його білі сни. 

Він готовий до бою з імлою навкруг, 

У руках стає списом думок водограй, 

Бо єдина вона і кохана і друг, 

Тільки з нею він знайде загублений рай. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.05.2012 22:42  Каранда Галина 

гарно.