20.12.2012 16:41
-
265
    
  2 | 4  
 © Чернуха Любов

Провина

Крадучись.. Заповзає в мій день непомітно

Запах парфумів - суміш думки й флюїдів тіла.

У серце і в мозок, вживається ритмом,

Ледь отруйний туман, невагомий і білий.


Порух вуст, в них поема, прокляття чи мантра?

Чути лиш, шепотіння краплинок дощу.

Та невже, світла тінь, мого спокою варта?

Я закриюсь у мушлю, й її не впущу.


Це не міф і не привид, і на Ангела геть не схоже,

Вже забутий початок, герої, зміст і причини.

Але болем відчутним, невагомим і гострим ріже,

Не пробаченим вістрям, почуття і спазми провини.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.12.2012 13:59  Тетяна Чорновіл => © 

Вірш зболений і чуттєвий. На коми, чомусь, не звертала уваги! Чула про поняття "авторський розділовий знак", коли Творець хоче його поставити... всім правилам і світам наперекір за своїм вищим бажанням! Навіть якщо посеред слова - то його право! (коли він наполягає!) :))

 20.12.2012 20:44  Оля Стасюк 

Про парфуми - супер! І взагалі вірш сподобався.

 20.12.2012 16:04  Каранда Галина 

так, розділові трохи заплутали, але сподобалося. шкода лиш, що від почуття провини навіть в мушлі не врятуватися...

 20.12.2012 15:24  Тетяна Белімова => © 

"Та невже, світла тінь, мого спокою варта?
Я закриюсь у мушлю, й її не впущу", - пані Чернухо, до Вас одне питання: чого Ви наставили ком у цих двох реченнях? "Світла тінь" - це звертання виходить, як ви комами її виділили? А в другому випадку: "я" - підмет, який має два присудки "закриюсь" і "не впущу" - для чого між ними кома? Те саме із "серцем і мозком", які, з якогось дива, стали відокремленими членами речення...