23.12.2012 19:27

-

213

9 | 9

 © Оля Стасюк

Дивно

з рубрики / циклу «Осінні барви дощові»

Дивно.

Осінь.

Вирують емоції.

Б’є проміння у очі крізь сон.

Сонце десь загубило пропорції,

Чи не встигло у літній вагон.

Дивно.

Холод.

А сонце – як розсипи.

Дощ затих.

Пошумів – і затих.

Десь у серці повіяло просинню

Від вологих дібров молодих.

Дивно.

Вітер.

А біль десь розвіявся.

Вранці, видно, згубився в росі.

Тільки б темним зерном не посіявся

І не виріс би в славу журбі!

Дивно.

Осінь.

З розбитими мріями.

Ця байдужість – ганебна і зла.

Стільки ж згублено, скільки й посіяно,

Скільки осінь від літа взяла.