Не лялька
Майже по Ібсену
Не лялька я. Я – справжня. Вмію плакати;
І сльози ці – солоні, не вода.
Ну не така я. Люблю осінь з мрякою.
Ну дивна трохи. Але все ж – жива…
Ну мрію дивно. Не того очікую.
Але ж я щось та й значу на землі!
Пробачте… Мабуть, стала істеричною,
Не те у мене пишеться в душі.
Мені буває хороше і райдужно,
А часом в серце рветься дикий дзвін.
Я ж-бо не лялька. І мені не байдуже.
Я, може, просто з інших поколінь.
Зізнаюся, наплутала із мріями,
Це просто нічка по душі пройшла.
Не барбі я, не мила лялька з віями:
Я – справжня. Я щось значу. Я жива.