25.12.2012 08:37

для всіх

825

15 | 15

 © Каранда Галина

Замело білим снігом...

з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»

Замело білим снігом лапатим стежки і доріжки,

І ми змушені вкотре нові прокладати сліди.

Навмання, манівцями шляхи свої топчемо пішки,

Хоч, буває, не знаєм, для чого ми йдем і куди.

Хтось вже горне для нас он дорогу пряму і широку,

А що пастка в кінці, - так це плата йому за труди.

І по пояс в снігу я стою, ошелешена, збоку,

Куди йти – я не знаю, та знаю – мені не туди!

На узбіччі шляхів загубилася я в заметілі,

А зима – як зима, до людської байдужа біди.

Манускриптом печаль, і тривога – до болю у тілі.

Ну чого ж ти стоїш?! Хоч кудись, та, нарешті – іди!

І я знову піду, крізь хурделицю, холод, замети,

І втішатимусь тим, що не чорні, а білі сліди.

Я не вірю давно вже у те, про що пишуть поети,

Та повірю, що сніг цей – кристали святої води.

Лубни, 25.12.12