Книга душі
Стоїш і в дзеркало глядиш,
Сама на себе зла, сама на себе ти кричиш.
Сама собі подумала, сама заплакала,
І сльози потім також витерла сама.
А світ навколо тебе крутиться, шумить,
І важко бути одинокій на вершині,
Там всюди сніг, крикучий холод.
Лиш дзеркало душі напроти тебе.
Ти бачиш там себе, ти бачиш душу.
Там впізнаєш свої думки,
Читаєш їх, як книгу без обкладинки,
Як плоть, що тіні не дає від сонця.
Так що ж таке, чому так важко є читати,
Чому ще тяжче розуміти ці слова, цю біль?
У голові думки - «Невже це ти?», «Чому так темно?»…,
«Це так багато дрібних маленьких чорних букв».
Їх стільки, що й не видно, де написані вони,
А це ж таке приємне чисте місце, це душа дитини.
І ці зтемнівшії сторінки, які колись ще були білі.
Може й писати починалися не на холодній скелі…
Ця книга ще звичайно не дописана,
І не відомо, як і коли її допишу,
Та хочу лиш чітких і кольорових літер,
Простого звичайнісінького щастя і не більше…
11.01.2013
