Невірний любчик
(або зима на херсонщині)
Розкуйовдилась туманом,
Ніч січнева, від кохання.
Заманив її обманом
Студінь й кинув на світання.
Перепілками шукали
Очі слід між сухостою,
Та стежки, південні шквали
Вмили талою водою.
Вороном злобила брови,
Дзвінко лисом голосила,
Забрела у глиб діброви,
Впала під гілля безсила.
А між сутінків, знов любчик
Ніжив стиглою рукою,
Нічки осріблений чубчик,
Що вербився над рікою.
