Бойчук Оля Старість
Заблукала старість в посивілих скронях
Заплела у коси паростки весни
Заховала завтра у страху долонях
Загорнула вчора в чорно-білі сни
Лиш одне сьогодні тішить ясні очі,
Бо дитячим сміхом розмалює дім
Витинає з ранку наміри пророчі
І ховає смуток в плетиві густім
Заблукала старість в посивілих скронях
Висіяла мальви з бабциних кишень
Усміхнувся тепло пожовтілий сонях,
І зронив на плечі літа новий день
18.01.2013 12:26 Ірина Затинейко-Михалевич |
 розчулено...найближчим людям - пишуться найтепліші слова!!!! ПРЕКРАСН ПОЗІЯ З ЧИСТИМИ РЯДКАМИ І ЧИСТИМ МІЖРЯДДЯМ!!! |
18.01.2013 01:52 Каранда Галина |
 Навіть передати не можу, як сподобалося! Це достойне будь-якого підручника з літератури. Оте завтра-вчора - такі могутні рядки... Клас! |
18.01.2013 01:45 Тетяна Белімова => © |
 Дуже-дуже! Мені здається, всі уявляють свою старість саме такою, щоб на посивілих скронях - паросток весни, щоб оселя була розмальована дитячим сміхом! Мені здається, що це - загальнолюдське! |
18.01.2013 01:26 Деркач Олександр => © |
 Сподобалось! |