Зозуля

з рубрики / циклу «Про долю»

Літа у даль летіли геть,

Вже за плечима стоїть смерть,

Задумалась, мов не жила,

Скільки принесла людям зла.

Зозулею весь вік літала,

Дітей по кублах розкидала,

Для себе лиш хотіла жити,

До кого голову схилити?

Самотні дні, самотні ночі,

Колись були Канари, Сочі,

Були коханці, що казати,

Було з ким випити, погуляти.

Не одну сім’ю розбила,

Тому вона лише раділа,

Багата є у неї хата,

Та їй вона уже не рада.

Забрала старість її вроду,

Коханці канули, мов в воду,

Кому залишити це добро?

У хаті ходить лише зло.

Від людей погляд відвертає,

А туга серце розриває,

Зозулею сидить в вікні,

На старість бачить діток в сні.

м. Славута,