Чужбиною стривожені світанки
Розлукою змарновані літа
Несуться невловимо, наче санки,
З вершини юності у прірву небуття.
Коли ділили долю - дав я маху
Й поставив я не на свою зорю.
З тих пір ганяюсь по світах, як птаха,
І відчуттям приречення горю.
Вже пробував змінити щось, та марно -
Як перелітна птиця став я сам.
Та птиці в вирій вилітають парно -
Я ж вилетів один серед заграв.
Вже ті заграви обпалили скроні,
Вже біль в душі нестерпно тяготить,
Та я, мов крила, розпістер долоні,
Лиш серце повернутися кричить!
Португалія, Весна 2000 р.