04.02.2013 10:35
for all
173 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Антоніна Грицаюк

Безталанна доля

Безталанна доля

Росте верба над річкою в воду поглядає,

За що таке безталання доля посилає?

Сонце сходить з обрію землю звеселяє,

Моє серце тяжка туга навпіл розриває.

                

Сонце сходить і заходить, так і дні минають,

Твої люди, Україно, кращого бажають,

Скільки ті поневіряння люд буде терпіти,

Невже завжди в злиднях народ буде жити.


Затулила чорна хмара над землею сонце,

Невже світло не засвітить у наше віконце,

Може дужий вітер повіє із поля,

Тоді моїй Україні посміхнеться доля.

Публікації: Антоніна Грицаюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 04.02.2013 02:27  Каранда Га... => © 

я ж хвалила)))))))) Люблю Шевченків розмір і народні думи під кобзу... 

 04.02.2013 01:23  © ... => Каранда Галина 

Дякую за відвертість! 

 03.02.2013 21:40  Каранда Га... 

Шевченківський розмір... хоч під кобзу співай...