Безталанна доля
з рубрики / циклу «Патріотичні»
Росте верба над річкою в воду поглядає,
За що таке безталання доля посилає?
Сонце сходить з обрію землю звеселяє,
Моє серце тяжка туга навпіл розриває.
Сонце сходить і заходить, так і дні минають,
Твої люди, Україно, кращого бажають,
Скільки ті поневіряння люд буде терпіти,
Невже завжди в злиднях народ буде жити.
Затулила чорна хмара над землею сонце,
Невже світло не засвітить у наше віконце,
Може дужий вітер повіє із поля,
Тоді моїй Україні посміхнеться доля.
