Одіозна свобода
Розкурює вітер пиляку нагріту,
Припудрює сріблом сандалі буфону,
Що стежкою Долі іде на край Світу,
Розкутий від ласки невдячного трону.
В очах облинялих полуда образи,
Сорочка дірявить бичами поглуму.
Рубцями синіють хазяйські екстази,
Як свідки елітного чванства й безуму.
Його не бентежать квіткові заграви -
Під каптуром смутку не бачить довкілля.
Для нього: свободи задурливі трави,
То мрійників-дурнів трутинове зілля.
На шапці, дзвіночком надія мижиче
Тримаючи в русі плоть змучено-кволу,
Що рідний сатрап перерішить й покличе,
Чоломкати сито клейноди престолу.
