Моїй матусі

з рубрики / циклу «Матусі»

Засипав землю білий сніг,

Не видно стежок і доріг.

З далека манить рідна хата,

Теплом та щирістю багата.

Бо в тій рідній мені хатині,

Живе матуся моя до нині.

Лечу на крилах, мов та пташина,

Зустрічайте, ненько, лине дитина.

Щиро горнуся, ніжно цілую,

Немов голубка, мама воркує.

Я ладна слухати маму до ранку,

Вже сонце світить нам крізь фіранку.

Ще так багато треба сказати

Та час в дорогу вже вирушати.

Горнусь до матусі, рушаю в дорогу,

Та в серці несу ту вічну тривогу.

Спливли ті роки немає вже мами,

Та біль не проходить у серці з роками.

Може не дослухала, не зрозуміла,

А може ще щось розказати хотіла.

Гнітить це все душу і серце плаче,

Вернути назад було б все інакше.

А снам радію, коли маму бачу,

Тихо в подушку до ранку плачу.

Радію снам, немов дитина

Є і у мене моя родина.

Давно вже я мама, тепер бабуся,

Щиро до діток своїх горнуся.

Ладна віддати їм душу, серденько,

Так, як в свій час нам моя ненька.

м. Славута,