В’ється стежка, мов та змійка
з рубрики / циклу «Матусі»
В’ється стежка, мов та змійка, тай понад лугами,
Йду радію, мов дитина, до рідної мами.
Бачу очі волошкові, ситцеву хустину,
Вже не йду, а мов на крилах, до матусі лину.
Прокинулась ненароком це я сон лиш бачу,
Так до ранку я тихенько у подушку плачу.
Залишилась в моєму серці лиш одна стежина,
Через неї я на цвинтар до матусі лину.
Дуже важка та стежина, хоч і коротенька,
Вже не чує і не бачить мене моя ненька.
м. Славута,
