Ніч розплати
Стиха падає ніч,
Огортає у темряву ниви
Й поріділі ліси,
Мов зловіщії тіні стоять.
Стиха падає ніч
І на долю твою нещасливу,
Україно моя!
Не приходиться нам нарікать.
Бо не твоя вина,
Що в горілці втопилася слава,
Бо не твоя вина,
Що розпродана Ти, розп`ята.
Розпинали самі
На хресті, за який ти страждала
І продали Тебе,
Рідну неньку, як Юда Христа.
Ось ми, діти твої,
Плоть від плоті твої, ненько, діти
Подивися на нас,
Із розп`яття в темряву поглянь
Неспроможні були
Кобзаревим вняти заповітам -
Жили кожен за себе
Й дожилися, бачиш,
возстань!
О, возстань, рідна мати,
Зійди з ешафоту,
Оброзум нас востаннє,
З`єднай, захисти.
Хоч й не гідні твоїх
Ні душі ми, ні плоті
Та послухай, рідненька,
Якщо можеш й прости.
По далеких світах,
Мов жуки, розбрелися
І шукаєм де краще,
Хвалимось, що твої.
А насправді про тебе
Й питать забулися
І у всьому і завжди
"Винні лиш москалі"
Бо забули зовсім,
Що не гріх сиротині,
Що без батька і неньки
Прожила свій вік,
Але гріх на цім світі
Тій вражій дитині,
Що в біді від батьків
Відказатися зміг.
Тож поглянь із розп`яття
На занедбані ниви,
На мовчазні заводи,
На ріки в багні,
І зніми з себе терни ,
І знайди в собі сили,
Щоб ще раз запалити
Світанку вогні!
18.02.1996 р.